"Холодне" налаштування П-контура
- Опубліковано в Технічна частина
- Прочитано 1700 разів
- розмір шрифту зменшити розмір шрифту збільшити розмір шрифту
Вихідний П-контур передавача вимагає ретельного налаштування незалежно від того, отримали його параметри розрахунком або він виготовлений за описом в журналі. При цьому необхідно пам'ятати, що метою такої операції є не тільки власне налаштувння П-контура на задану частоту, але й узгодження його з вихідним опором кінцевого каскаду передавача і хвильовим опором фідера лінії антени.
Деякі малодосвідчені радіоаматори вважають, що достатньо налаштувати контур на задану частоту тільки зміною ємностей вхідного і вихідного конденсаторів змінної ємності. Але такий спосіб не завжди можливо отримати оптимальне узгодження контуру з лампою і антеною.
Правильне налаштування П-контура може бути отримана тільки підбором оптимальних параметрів всіх трьох його елементів.
Налаштовувати П-контур зручно в "холодному" стані (без підключення живлення до передавача), використовуючи його властивість трансформувати опір в будь-якому напрямку. Для цього включають паралельно входу контуру навантажувальний опір R1, рівне еквівалентному вихідного опору кінцевого каскаду Rое, і високочастотний вольтметр Р1 з малою вхідною ємністю, а до виходу П-контура - наприклад, в антенне гніздо X1 - генератор сигналів G1. Резистор R2 опором 75 Ом (50 Ом) імітує хвильовий опір фідера лінії.
Автор для налаштування використовував генератор Г4-18 і ламповий вольтметр ВК-7Б.
Значення навантажувального опору визначають за формулою
Roe = 0.53Uпіт / Io
де Uпит - напруга живлення анодного ланцюга кінцевого каскаду передавача, В;
Iо - постійна складова анодного струму кінцевого каскаду, А.
Навантажувальний опір можна скласти з резисторів типу ВС. Резистори МЛТ застосовувати не рекомендується, так як на частотах вище 10 МГц у високоомних резисторів цього типу спостерігається помітна залежність їх опору від частоти.
Процес "холодного" налаштування П-контура полягає в наступному. Встановивши за шкалою генератора задану частоту і ввівши ємності конденсаторів С1 і С2 приблизно до однієї третини їх максимальних значень, за показаннями вольтметра налаштовують П-контур в резонанс зміною індуктивності, наприклад, підбираючи місце відведення на котушці. Після цього, обертаючи ручки конденсатора С1, а потім конденсатора С2, потрібно домогтися подальшого збільшення показання вольтметра і знову підлаштувати контур, змінюючи індуктивність. Зазначені операції потрібно повторити кілька разів.
При підході до оптимальному налаштуванні зміни ємностей конденсаторів будуть все в меншій мірі позначатися на показниках вольтметра. Коли ж подальша зміна ємностей С1 і С2 буде зменшувати показники вольтметра, регулювання ємностей слід припинити і можливо точніше підлаштувати П-контур в резонанс зміною індуктивності. На цьому налаштування П-контуру можна вважати закінченою. Ємність конденсатора С2 при цьому повинна бути використана приблизно наполовину, що дасть можливість здійснити корекцію настройки контуру при підключенні реальної антени. Справа в тому, що найчастіше антени, виконані за описами, не будуть налаштовані точно. При цьому умови підвісу антени можуть помітно відрізнятися від наведеного в описі. У таких випадках резонанс вийде на випадкової частоті, в антеному фідері виникне стояча хвиля, і на кінці фідера, підключеного до П-контуру, буде присутня реактивна складова. Саме з цих міркувань необхідно мати запас по регулюванню елементів П-контура в основному ємності С2 і індуктивності L1. Тому при підключенні до П-контуру реальної антени, слід провести додаткову підстроювання конденсатором С2 і індуктивністю L1.
За описаним методом були налаштовані П-контури декількох передавачів, які працювали на різні антени. При використанні антен, досить добре налаштованих в резонанс і узгоджених з фідером, додаткова підстроювання не була потрібна.